На крилах пісень
Часть 3 из 14 Информация о книге
[Волинь, 30/Х 1884]
НАПРОВЕСНІ
Не дивуйтесь, що квітом прекраснимРозцвілася дівчина несміла, –Так під промінням сонечка яснимРозцвітає первісточка біла.Не дивуйтесь, що думи глибокіБудять речі та сльози пекучі, –Так напровесні дзвінкі потокиПрудко, гучно збігають із кручі.Не дивуйтесь, що серце так рв’яно,Щиро прагне і волі, і діла, –Чули ви, як напровесні раноЖайворонкова пісня бриніла?..СОNТRА SРЕМ SРЕRО! [7]
Гетьте, думи, ви хмари осiннi!То ж тепера весна золота!Чи то так у жалю, в голосiннiПроминуть молодiї лiта?Нi, я хочу крiзь сльози смiятись,Серед лиха спiвати пiснi,Без надiї таки сподiватись,Жити хочу! Геть, думи сумнi!Я на вбогiм сумнiм перелозiБуду сiять барвистi квiтки,Буду сiять квiтки на морозi,Буду лить на них сльози гiркi.I вiд слiз тих гарячих розтанеТа кора льодовая, мiцна,Може, квiти зiйдуть - i настанеЩе й для мене весела весна.Я на гору круту крем'януюБуду камiнь важкий пiдiйматьI, несучи вагу ту страшную,Буду пiсню веселу спiвать.В довгу, темную нiчку невиднуНе стулю нi на хвильку очей -Все шукатиму зiрку провiдну,Ясну владарку темних ночей.Так! я буду крiзь сльози смiятись,Серед лиха спiвати пiснi,Без надiї таки сподiватись,Буду жити! Геть, думи сумнi![2 травня 1890 р.]
КОЛИ ВТОМЛЮСЯ Я ЖИТТЯМ ЩОДЕННИМ
Коли втомлюся я життям щоденним,Щоденним лихом, що навколо бачу,Тоді я думку шлю в світи далекі,Блукає погляд мій в країні мрії.Що бачу я в далекому просторі?Прийдешність бачу я, віки потомні.Мені ввижається, як в тихім, ріднім коліСтарий дідусь навча своїх онуків,Про давнину справдешні байки править,Про те, що діялось на нашім світі.Родинне коло діда оточило,Сини та дочки, молоді онуки;Одні уважно, пильно вислухають,У других тиха мрія в очах сяє.Онук щонаймолодший сів близенькоКрай діда і слідкує його рухиПалким, уважним поглядом блискучим.Дідусь мовляє тихо, урочисто:«Щасливі, дітки, ви, що народилисьВ лагідний час, в безпечную годину!Ви слухаєте, мов страшную казку,Сю розповідь про давні дикі часи.Так, дітки! світ наш красний, вільнийТемницею здавався давнім людям;Та й справді, світ сей був тоді темниця:В кормигу запрягав народ народа,На вільне слово ковано кайдани.Півроду людського не звано людьми,Затято йшов війною брат на брата.Ви знаєте, що звалося війною?Тоді війною звали братовбійствоВо ім’я правди, волі, віри, честі,А кроволиття звалося геройством;Убожеством там звали смерть голодну,Багатством – награбовані маєтки,Простотою – темноту безпросвітну,Ученістю – непевнеє блукання,Бездушну помсту звано правосуддям,А самоволю деспотичну – правом.Всім гордим-пишним честь була і слава,Зневаженим-ображеним погорда.Загинув би напевно люд нещасний,Якби погасла та маленька іскраЛюбові братньої, що поміж людьмиУ деяких серцях горіла тихо.Та іскра тиха тліла, не вгасала,І розгорілася багаттям ясним,І освітила темную темноту, –На нашім світі влада світла стала!..Се розповідали мені старії люди,Не за моєї пам’яті було те».Так говорив дідусь. Онук найменший,Підвівши чоло, ясно подивився,Уста тремтіли усміхом утішним.«Дідусю, ти страшні казав нам байки,Я радий, що не бачив лихоліття!»[10 липня 1890 р.]
МІЙ ШЛЯХ
На шлях я вийшла ранньою весноюІ тихий спів несмілий заспівала,А хто стрівався на шляху зо мною,Того я щирим серденьком вітала:«Самій не довго збитися з путі,Та трудно з неї збитись у гурті».Я йду шляхом, пісні свої співаю;Та не шукайте в них пророчої науки, –Ні, голосу я гучного не маю!Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, –Скажу я: «Разом плачмо, брате мій!»З його плачем я спів з’єднаю свій,Бо не такі вже гіркі сльози – спільні.Коли ж на довгому шляху прийдетьсяМені почути співи гучні, вільні, –В моїй душі для них луна знайдеться.Сховаю я тоді журбу своюІ пісні вільної жалем не отрую.Коли я погляд свій на небо зводжу, –Нових зірок на йому не шукаю,Я там братерство, рівність, волю гожуКрізь чорні хмари вглядіти бажаю, –Тих три величні золоті зорі,Що людям сяють безліч літ вгорі…Чи тільки терни на шляху знайду,Чи стріну, може, де і квіт барвистий?Чи до мети я певної дійду,Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, –Бажаю так скінчити я свій шлях,Як починала: з співом на устах!
вернуться
7
(7) - Без надiї сподiваюсь! (лат.)