Лірникові думи

* * *
 
 
Ото раз, недавніх часів,
 
Свято наступило, 
 
Ціле місто пробудилось, 
 
До світу ожило.
 
 
 
Всюди гамір, всюди говір, 
 
Повно скрізь народу, 
 
І нема нігде проїзду, 
 
Нема і проходу.
 
 
 
Вздовж по ринку в рядів кілька 
 
Все вози стояли. 
 
Там всякую усячину 
 
На гурт продавали:
 
 
 
То полотна у півситках, 
 
То масла діжками, 
 
Сир і бриндзу кадубами, 
 
Вишні коновками.
 
 
 
Збігся Кам'янець жаденний, 
 
Все то закупає, 
 
В свої нори як в безодню, 
 
Без сліду ховає.
 
 
 
А поперек того ринку, 
 
Напротив дзвіниці,
 
З ненабожним і набожним 
 
Сидять молодиці.
 
 
 
Там обручки і перстені, 
 
Хрести й образочки, 
 
І коралики, й коралі, 
 
Ковтки і ковточки.
 
 
 
Все так ніби сріблом сяє, 
 
Золотом блищиться, 
 
А набожна молодиця 
 
Ще й не дорожиться.
 
 
 
І йдуть хлопці, і торгують, 
 
Платять, та купують, 
 
Та дівчатам, молодицям 
 
Жменями дарують.
 
 
 
Коло них двома возами 
 
Стали пилипони  [3]
 
І розклали - на папері 
 
Писані ікони.
 
 
 
Тут і пекло, і суд божий, 
 
І райськая птиця, 
 
І Миколай «літній» голий, 
 
«Зимній» в рукавицях.
 
 
 
І «Духовная аптека», 
 
І козаки донські,
 
А на возі - із ложками 
 
Чашки пилипонські.
 
 
 
І до них народ збирався 
 
Не так купувати, 
 
Як святого Миколая 
 
Й пекло оглядати.
 
 
 
І усюди гамір, говір. 
 
Ще й діди співають 
 
І на лірі «Миколая» 
 
То «Варвари» грають.
 
 
* * *
 
 
Аж тут бам! В соборі дзвонять,-
 
Люди зворушились, 
 
Шапки набожно підняли 
 
І перехрестились.
 
 
 
І знов грішні розпочали 
 
Грішне відправляти, 
 
Купувати, торгувати, 
 
Своє продавати.
 
 
 
А тим часом у соборі 
 
Дзвонили, дзвонили,
 
Попи правили молебні -
 
То воду святили.
 
 
 
Богомільні уклякали, 
 
Щиро сповідались, 
 
А слабії серед церкви 
 
Крижем крижувались.
 
 
 
Перед церквою офірки 
 
Баби продавали, 
 
І дідів стояло кілька: 
 
Грошика чекали.
 
 
 
І церковних пісень голос, 
 
І здохи печалі, 
 
Вічний говір край офірок 
 
І убогих жалі,-
 
 
 
Все то враз із гудом дзвона 
 
У їдно зливалось 
 
І таємним, і незгадним 
 
Бути видавалось.
 
 
 
Бам-балам!! - всі дзвони дзвонять 
 
І в ту пору саме
 
Архирей із свої церкви 
 
Вийшов з образами.
 
 
 
Співаки йдуть попереду, 
 
Тропарі співають. 
 
В два ряди попи у ризах 
 
Образи тримають.
 
 
 
Архирей іде позаду, 
 
На нім митра сяє, 
 
А диякон коло него 
 
Кадило тримає.
 
 
 
І ідуть поважним ступом, 
 
Співаки співають; 
 
Перед ними плац вузенький 
 
Люде заливають.
 
 
 
От пройшли, у церкву входять; 
 
Дзвони замовчали; 
 
І у церкві службу божу 
 
Правити начали.
 
 
 
І началась служба божа, 
 
Їдні люде входять, 
 
Помоляться і виходять, 
 
Другії надходять.
 
 
 
Аж прийшли жебрущі люде, 
 
Хрест святий поклали 
 
І від брами до притвори 
 
У два ряди стали.
 
 
 
Бідні люди! Хто їх видів, 
 
Серце каменіло: 
 
Всі обшарпані, обдерті, 
 
Аж світиться тіло.
 
 
 
У їдного криві руки, 
 
Той ноги не має, 
 
Той їдно лиш око має, 
 
І то випливає.
 
 
 
Той горбатий ізігнувся, 
 
Той старий схилився, 
 
В того рани по всім тілі, 
 
В того рот скривився.
 
 
 
Їдним словом: всяка нужда, 
 
Яка в світі була, 
 
Десь на себе взяла тіло 
 
Та сюди прибула.
 
 
 
І так жаль, як спогадаєш, 
 
Що ніяка сила 
 
Тої нужди не улічить, 
 
А їдна - могила!
 
 
 
За дідами край притвору 
 
Лірник прислонився, 
 
Уклякнув і щиро-щиро 
 
Господу молився.
 
 
 
Свита вбога, но цілая. 
 
Постоли новенькі, 
 
І волоками привиті 
 
Онучки біленькі.
 
 
 
На ремені через плечі 
 
Ліра під полою, 
 
І торбина коло него 
 
З жовтою смолою.
 
 
 
Шмаття чисте, хоч на него 
 
Прядяно і грубо.
 
Куди глянеш - хоч убогий,
 
А дивитись любо.
 
 
 
Сам старий, як голуб сивий, 
 
Літ сімдесят буде, 
 
Борода широка сива
 
Сходить аж на груди.
 
 
 
Чоло ясне, твар черствая, 
 
Ще в нім краска грає, 
 
Ніби в небі як під вечір 
 
Сонечко згасає.
 
 
 
Лиш сліпий він, невидющий, 
 
І очей не має; 
 
І як сплили його очі, 
 
Лиш бог їдей знає.
 
 
 
Коло него стоїть разом 
 
Літ семи дівчина, 
 
Вона старця цього водить,
 
Бідна сиротина.
 
 
 
Вона водить, із ним ходить, 
 
Його шапку носить
 
І в набожних перехожих 
 
Милосердя просить.
 
 
 
Вона дбає за старого, 
 
Старий за ню дбає 
 
І як рідную дитину 
 
Людяно вбирає.
 
 
 
На ній біла нова свитка, 
 
Крамна спідничина, 
 
Фартушок крамний, чорненький,
 
Біла сорочина. 
 
 
 
Коралики з образочком 
 
Шию обвивають, 
 
І червонії кісники 
 
Коси уплітають.
 
 
 
Сама мила, невеличка, 
 
І очі сивенькі, 
 
Коси довгії русяві, 
 
Личенька повненькі.