Дума пралісу

«Так викручувати шию й завертати свої жадібні очі за тією голою твариною!.. Стидайся, ти старий розпуснику!»
А старий Когут оправдувався перед своєю многоплідною жінкою ось як:
«Але ж моя старенька! Не будь же така смішна! Чей же не заборониш мені глянути на цікавий танок, на який дивиться свобідно сам цар Лев і всі звірі».
Але стара Курка була невблаганна й заспівала до свого чоловіка:
«Як од мене рушишся одним кроком, то я тобі перед усією звіриною громадою очі видзьобаю».
Старий Когут поглянув на свою стареньку Курку спідлоба й мусив покоритися всевладній волі своєї дружини. Посоловів і з глухою мовчанкою стояв та потупив очі в землю. Одначе влада його жінки була заслаба, щоб заборонити його душі бути там, де стояла Курочка.
Силою закону природи обступили сцену, на якій Курочка мала вивести свій танок життя, передовсім самі когути найсильнішої, зразкової породи. Найближче до Курочки станув великий когут, із пестрим, посоловілим пір’ям і позирав на Курочку дуже злобними очима.
Причина його злоби була ось яка: він іще ніколи не бачив на одвертому зборі голої жінки; далі, він був уже літами підтоптаний; третє, з нього був катехит у дівочо-курячім ліцеї, значить, уже достойність його звання вимагала від нього такої гостро моральної урядової міни.
Коло Когута-катехита станув ще більший Когут, який мав дуже високі й сильні ноги, що були густо й буйно упірені та подобали на козацькі шаровари. Його гребінь і вся його могутня оздоба, його бистрий і гордий зір нагадували середньовічного лицаря.
Побіч цього Когута-лицаря примістився менший Когут, якого найцікавішою ознакою було те, що він позирав раз-у-раз на Курочку сльозаво-чутливими очима і, здається, не бачив поза нею нікого більше на світі.
Коло нього станув Когут середньої величини, з дуже допитливими розумними очима, які шукали в Курочці та в її танку лиш естетичної насолоди.
З-поза нього позирав когутячий поет, ватажок майбутністичного напрямку.
Когут із подобою козака глянув на свого сусіда, котрий позирав дуже понуро на Курочку та запитав його:
«Коли ви, отче катехите, дивитеся на Курочку, як темна ніч, так чого ж ви прийшли сюди?»
Когут-катехит відповів йому ось якими словами:
«Я прийшов сюди на те, щоб дивлячись на цю безстидну жінку, морально обурюватися!»
Курочка розпустила крила й на знак покори й відданості простелилася на землі перед обличчям царя і прижмурила очі, бо не важилася дивитися йому в лице. Можливо, що вона стидалася перед ним своєї наготи. На жаль, історія про це мовчить, чи соромливість Курочки відповідала тоді дійсності. Одначе для кожного доброго знавця жіночої душі не може бути сумніву, що Курочка заплющила очі наслідком дуже прикрого почуття наготи, яка нарушила основно закони її старанного дівочого виховання. Ще більше згоджується з жіночими почуваннями здогад, що Курочка стидалася не так дуже своєї наготи, як радше жахливого почуття, що вона тепер, може, борони Боже, не така гарна, як давніше. Адже ж вона не була роздягнута, тільки обскубана... А коли зизоокий звір естет тхір пустив на Курочку дих своїх критичних пахощів, вона, здавалося, так і завмерла, лежачи перед обличчям звірів. І тільки ледве по якомусь часі заспівала все ще з заплющеними очима ось яку пісню суму й болю:
Кудкудак!
Ко-ко-ко!
Болить так
Серденько!
Ох, моя
Нещасна доле:
Моє грішне
Тіло голе...
Сміх естета тхора, шепотіння й поговори моральних жінок, перервав нараз Когут, який позирав на Курочку безупинно залюбленими очима. Він заспівав ось якої:
Кукуріку, кукуріку!
Курочко, не бійся крику!
Курочко моя,
Кучерявая!
За хвилиночку кохання,
Обнімання, цілування
Дам тобі життя.
Хай моє чуття
Сонцем засія!
Курочка відчинила очі та глянула на залюбленого Когута з виразом великої вдячності. Опісля сміливо устала, вхопилася голими крилами, як руками, за боки й почала ногами виводити рухи, що були похожі ніби на гребання, ніби на танець, який люди зовуть «присіди». При тому співала ось яку пісню:
Погуляю, як умію
Найяснішу мрію мрію:
Хай життя живе!
Хай у кожному гніздечку,
У найменшому яєчку
Струєю пливе!
Тепер Курочка взялася кінцями обох крил за голову й почала танцювати на подобу індійських баядер: ходила довкола сцени лиш на однім пазурі кожної ноги, причім горішня частина її тіла трималася просто й нерухомо. Зате долішня робила судорожні викрутаси й вихиляси, якими вона схвилювала навіть найспокійніших і найбільш холоднокровних мужчин. Коли ж вона ще до того розвинула до найвищого степеня жіночу штуку залицяння своїми приманливими очима та своїм дзьобом, який умів висловлювати різні відтінки жіночого усміху, тоді мужчини аж одчинили роти й дзьоби з великого дива, захоплення і з розкішної насолоди.
Немов іскра на бочку пороху, так подіяла на видців пісня Курочки, яку вона тепер заспівала:
Тішся мною молодою
Матінко небіжко:
Мужу! Я в огонь з тобою,
А з коханцем в ліжко!
Тепер навіть когут у пишних козацьких шароварах не витримав і кукурікнув до Курочки серед реготу ось як:
«А то шельма баба! Хай її шуліка пірве!»
Безперестанним хитанням бедер наперед, то назад, то направо, то наліво, то знов скорим крученням долішньої частини тіла на правий або на лівий бік при одночасній непорушній поставі грудей, плечей, шиї та голови почала Курочка просто запаморочувати голови мужчин. Не тільки чоловіки, що не сковані золотими кайданами подружжя, але навіть чоловіки-підніжники жінок почали гурбою вириватися з обіймів своїх заздрісних дружин і протискалися проміж звірів, аби станути ближче до голої танечниці Курочки. Між покинутими жінками вибух великий гамір, крик і плач. Навіть Когут, якому жінка грозила недавно видзьобати очі й підчас усього танцю безперервно кудкудакала на нього: «Не витягай так шиї! Не видивляй так своїх сліпаків за цією повією!» — не витримав довше. Залопотів крилами й миттю прилетів понад звірів до Курочки та станув коло неї. Його стара квочка не змогла летіти за ним у погоню, бо з причини грубої тілистості була затяжка. Била себе тільки крилами з безсильних заздрощів і захриплим голосом кудкудакала ось яку пісню помсти:
Ох, чекай, чекай, Когуте!
Вже тобі живим не бути!
Дам тобі я круть і верть!
Біль мій перелився вщерть.
Смерть тобі! На місці смерть!
Танець Курочки робив на звірів найрізнорідніше враження, відповідно до степеня їх виховання та їх чуттєвого життя. Деяким звірям здавалося, що долішня частина тіла Курочки хоче своїми судорожними рухами відірватися від горішньої. Когут, якому грозила смерть од жінки, забув на всю свою небезпеку й очарований танцем Курочки кукурікав до неї весело:
Курочко моя,
Ти — чубатая!
Не тряси так передком,
Передком та ще й задком,
Бо скажу тобі оце:
З тебе випаде яйце.
Коли Когут-катехит міркував, що Курочка залицяється своїми очима, рухами й піснями занадто сміливо до всіх, без найменшого почуття жіночої соромливості та виставляє на велику небезпеку всезвірну мораль, не міг уже довше запанувати над своїми почуваннями й запіяв до неї ось якої:
От, нахабна раз повія!
Тут загине всяка мрія.
Як розпусно все трясеться!
Як безсоромно сміється!
(А на мене то й не гляне...)
О, насіння ти погане!
Кугутові-майбутністові вирвав танок голої Курочки ось яку пісню з горла:
Розкукурічивсь
шлунок мій
Гу, перломутрою
кохання.
Розелектричивсь
в мізку лій
(Од мертвопитлювання).
Безризна Курочко
моя!
Топчу під ноги
Кобзаря.
Оце поезія
моя:
Ніч порскнула
світанком,
Опоросилась
ранком.
Автомобіль
Селом
Співа
псалом.
Бичок у хмарах
замотався.
(А зуб часу
зареготався).
Курочка хвилювала найбільше когута, що позирав на неї закоханими очима. Цей когут не бачив ще ніколи такого гуляння. А що з нього був великий мрійник, то рухи Курочки видавалися йому хвилями, не згідними з його високим поглядами, смішними й неприродними, а навіть і відразливими. Він обернувся до свого сусіда, когута в козацьких шароварах і запитав його голосом, із якого пробивалася журба, непевність і боязнь: