В катакомбах

Неофіт-раб (упалим голосом)
І знов нічого я не розумію: боротися в покорі. Що се значить?
Єпископ
Ми боремося з духом, не з людьми.
Ми платимо покірно всі податки, ми кесаря шануємо і владу, не повстаєм ні словом, ані ділом супроти них, а тільки князю тьми ні жертви, ні поклонів не даємо.
Неофіт-раб
А хто ж такі той кесар, тая влада?
Хіба ж вони не слуги слуг того, кого ви князем темряви назвали?
Єпископ
В той час, як служать ідолам, а в інший вони начальники, від Бога дані.
Неофіт-раб
Від Бога? Від якого?
Єпископ
Бог єдиний на світі є, Бог Слово, Бог Любов, Бог триєдиний, Батько, Син і Дух.
Неофіт-раб
То се він дав і кесаря, і владу преторіанську та патриціанську, і владу над рабами багачів?
Єпископ
«Нема на світі влади, окрім тої, що йде від Бога». Бог є цар і пан над усіма владиками земними, вони в його руці, і він помститься над ними за неправду, а не ми.
«Мені належить помста», — каже Вічний.
Неофіт-раб
Коли ж та помста?
Єпископ
Хто збагнути може шляхи Господні?
Неофіт-раб
Може, аж тоді, як Царство Боже стане по всім світі, коли Христос на землю вдруге прийде?
Єпископ
Тоді напевне буде Божий суд.
Неофіт-раб
А потім що?
Єпископ
Одна отара буде, єдиний пастир.
Неофіт-раб
А при нім не буде помічників, намісників Господніх, ніяких тих начальників над нами?
І вже тоді не будуть більше люди у думці вільні, а в житті раби?
Єпископ
Не знаю, сього слова нам не дано від Господа Христа й його посланців.
Неофіт-раб
Отак?.. Про мене ж, хай воно й ніколи, те Царство Боже, не приходить!
Старий раб (з невимовним жахом)
Боже!
Рятуй нас від гріха! Що він говорить?
Вся громада християнська гомонить; окремих слів не чутно, але гамір, як хвиля, росте, наповняє крипту і луною розкочується по темних переходах катакомб.
Єпископ (підіймає руку вгору. Дужим голосом)
Мир, браття, вам!
(До неофіта-раба.)
Покайся, нечестивий!
Візьми назад слова ті необачні, бо гірш тобі на тому світі буде, аніж на сьому. Хто на сьому світі не хоче Царства Божого вбачати, той втратить і небесне Царство Боже і буде вергнутий в геєну люту, де пломінь невгасимий, плач і скрегіт і де робак довіку точить серце.
Неофіт-раб (палко)
Ні, не покаюсь. Ти, старий, даремне мене геєною лякаєш. Маю геєну ту щодня і щогодини, навколо себе чую плач і скрегіт, щодня мені робак той точить серце.
То ж він мене привів сюди до вас шукати правди, волі і надії.
А що я в вас найшов? Слова облудні і марну мрію про небесне царство та про Царя єдиного в трьох лицях, що над панами нашими панує, а їм дає над нами панувати від першого до другого пришестя, а може, й далі. Може ж, і по смерті у тім небеснім вашім Царстві Божім довіку буде так, як тут до часу, — безплотні душі ваші будуть вічно терпіти і «боротися в покорі». Сей рабський дух (на старого раба) і там служити буде не тільки зо страху, а й по сумлінню душі патриціанській можновладній, сей (на крамаря) буде важити добро і зло і чистоту по часточках вділяти, сей (на диякона) раз на тиждень буде роздавати духовну страву отакій голоті, як хоч би й я, а ми вже, злидарі, стоятимем тихенько та покірно, немов старці перед багатим паном, ждучи, який нам знак подасть єпископ, чи він хоч слово мовити дозволить, а може, нам звелить співати гімни єдиному цареві всіх царів і панові усіх рабів небесних.
Ні, далебі, не знаю, чи не краще було б мені в самій геєні вічній, ніж у такому рабстві безнадійнім, з якого й смерть вже визволить не може.
Єпископ (що вже скілька раз намагався перервати ту мову і стукав патерицею об землю, гнівним і грізним голосом покривав слова неофіта-раба)
Геть відійди від мене, сине тьми!
Лиши сей збір! Чого сюди прийшов бентежити святу громаду нашу?
Нащадку злий єхидни, скрийся в нору, з якої виліз на погибель душам!
Неофіт-раб
Ні, ти мене не смієш проганяти, бо я сюди прийшов по твому слову, повіривши обітниці лукавій, немовби тут знайду любов і спокій, і вічнеє життя. А ви забрали останній спокій і любов останню, навіки отруїли, і тепер душа моя вмирає. Я не знав, що значить гріх, я тільки знав нещастя, а ви мене навчили, що то гріх і нечесть перед Богом. Я був певний, що смертю покінчаються всі муки, а ви мені відкрили ціле пекло в просторі вічності за гріх найменший.
Так мусите ж ви дати оборону від безлічі гріхів отих пекельних.
Учили ви мене любити ближніх, так научіть мене їх боронити, а не дивитись, опустивши руки, як в рабстві тяжкім браття погибають.
Все ваше милосердя, наче латка на ветоші злиденного життя, і тільки гірше злидні виявляє.
Чи молоко чужої жінки дасть моїй дитині ніжність материнську?
Чи верне чиста одіж чистоту моїй щодня плямованій дружині?
Чи я забуду серед ваших зборів мою сумну, зганьбовану оселю?
Не хліба хочу я, не слова прагну, — любові чистої без плям бажаю, без заздрощів, без сумнівів нечистих, до ясної надії пориваюсь, що я хоч здалека побачу волю, що хоч мій син, онук, найдальший правнук такого часу діжде, як і слово, ганебне слово «раб», із світу зникне; жадаю віри в ту святую силу, що розум просвітить у найтемніших і всіх людей збере в громаду вільну без пастиря-дозорця і без пана, а не в отару з пастухом свавільним та з лютими собаками, тремтячу від голосу вовків, левів, шакалів, гієн, лисиць і всякого хижацтва.
Не я один духовну спрагу маю, не я один так серцем голодую, багато нас таких. Мені казав один товариш-раб, що десь над Тибром, як перейти отруєну Маремму, є табор потайний рабів-повстанців.
Утомлені своїм довічним рабством, вони гадають розірвати пута і скинути ярмо з своєї шиї.
Патрицій
Ти думаєш, вони надовго скинуть?
Неофіт-раб
Хоч би на мить, і то вже варто труду!
Я сподівався на довічну волю в громаді вашій, але ви й на мить «солодкого ярма» не здатні скинуть.
Так чи не краще залишити мрії про вічне і піти на часове, замість агап на оргію криваву?
Патрицій
Скажи — на хрест і на ганебну страту.
Неофіт-раб
Ей, християнине, з якого часу у вас ганебною зоветься страта?
Невже се ви жахаєте хрестом?
Адже Месія ваш не посоромивсь укупі з розбишаками конати на тім хресті.
Єпископ
Він освятив хреста, а не розбійники. Він врятував їх, а не вони його.
Неофіт-раб
Овва! Невже?
А може б, він не царював на небі, не панував над душами людськими, якби не проливалась тая кров розбійників, повстанців, непокірних на пострах всім рабам і «простим духом», бо, може, «терпеливість і покора» давно б полинули з землі на безвість, якби мара прибитих на хрестах кривавих розбишак нас не лякала погрозою даремного сконання.
Молодий християнин
Терплячих і покірних не лякає смерть на хресті за того, хто прийняв за всіх нас муки хресні.
Неофіт-раб
Так на те він їх прийняв, щоб ми їх знов приймали?
То де ж він, той рятунок, в чім той викуп гріхів усього світу, як ізнов щодня криваві викупи даються?
Єпископ
Той викуп там, на небі. Наше царство не сього світу. Хай тіла вмирають, аби повік жили блаженні душі.
Христос віддав і плоть, і кров свою в поживу вірним, а такі ледачі раби лукаві, як ось ти, марнують святий той дар, і він даремне гине.
Неофіт-раб
А мало нас погинуло даремне, кривавих жертв усім богам неправим, та гине й досі за того царя, що, кажеш ти, на рабство осудив нас?
Хто зміряв шлях, обставлений хрестами, що ми, раби, одвіку перейшли?
Хто зважив кров, що досі ще не впала на голову катів, а все тяжить на дітях тих замучених героїв?