Мисливці на снігу. Вірші і поеми
Часть 24 из 30 Информация о книге
* * *
Закінчується осінь. Ти сидишнад водами, які раптово сталичужими, темними і злими; ти один.Усі поїхали до міст і цілу зимуНе буде звідти ні листів, ні пілігримів,і буде тихо, як у вусі. Тільки песта миші залишилися з тобоюв остатньому притулку на землі,де можна буде трохи одітхнутиі скинути старі дорожні речі,що зашкарубли од утоми та нудьги.І можна буде зовсім не вдаватитакого з себе, як усі, і зоставатисьніяковим, немов той чорноклен,що вже усіх своїх листків позбувся, —отак позбутися властивостей, ознак,єднаючих тебе із людським видом,і перестати бути індивідом;п'ючи зелений, добрий хінський чай,читати пильно грубі фоліантистарих ченців, які шукали Правди —І не знайшли; зате писали гарно.…А там, дивись, і юний перший снігзашелестить у голому гіллі,гукаючи тобі ледь чутно: «Час додому!»Короткий зір до неба підведеш,нічого не побачиш, посміхнешся,за звичкою блазнюючи, зопнешсянавшпиньки, руки вгору простягнеші раптом усвідомиш: повертатисьнема куди, бо справжнє Царство тут,у грудях догорає, мовби свічка.Не переймайся. То лише спокуса,одна з останніх. Найчорніша ніч —перед Світанням…Срібне поле
Тарасові Чубаю
сутінковими птахамипоросла твоя мила і втрачена назвамузика ледве засніженаза теплими мурами слізтамуючи землю і світлопогляньмо на поле срібнетеплим небом налите по вінцятемним небом наповнене вщертьсрібне-срібне поледощ повився мов дикий сідий виноградмоя смертонько мила я плачуколи трохи ущухне твердий листопадколи попіл ущухне кого ми побачимсрібне-срібне полетамуючи землю і світлопогляньмо на поле срібнесрібне-срібне поле1979–2000
* * *
Падали тихі сніжинки на чорну, спустошену землю,Рік нещасливий ішов безвісти, на вигнання,Ми неквапливо пили вино молоде, золотисте,Добре горіла сосна, тішачи тіло теплом.Ми говорили про вічність, цитуючи давніх поетів,Слухали вражено нас речі знайомі, прості,І уявляли й собі небесне засніжене Царство,І шкодували, що там місця для них не було.Любі і віддані речі! Ми раптом відчули цю тyгу,Цю невимовну печаль бідних, малих служників, —Лампи, що світло несла крізь ночі безмежні, безсонні,Посуду, що пригощав скромною стравою нас.Гірко дивилися книги, яких ми не зможем забрати,І на гітарі струна тріснула саме в цю мить.Глянули ми за вікно — там темінь буяла нестерпна;Речі вже знали про рай — і залишалися тут.* * *
Євгенові Пашковському
Тиша зимова зоріє. Вечірнього спокою ризиНад невеличким селом стомлений рік розіклав.Лунко озветься десь пес, почувши наближення кроків,Інший йому відповість, потім затихне усе.Віщі сприятливі знаки написано в небі оддавнаДля марнотратних синів, що спохопились на кличБілого батька свого, самотнього в рідній господі,Серед зелених лісів, яснонебесних річок.Поночі вийдуть синове на крем’ях Чумацького Шляху,Ноги до крові зіб’ють, сивими стануть самі,Втратять усе, що було, усе, що вважалося сущим,Без подарунків і знань ступлять у батьківський дім.Радосте, юна сестричко, вітай цих натомлених гостів.Лий запашного вина, добру вечерю готуй,Хай розмерзаються їм затьмарені очі і душі,Хай зацвітуть їм серця серед святої зими.Годі марудному світу справляти примарні обновиІ будувати житло на проминальнім піску,Слухати лже-вчителів, не вірячи жодному слову,Тоскно дивитись, як бруд топить в собі Агору.Годі блукати між ланців, пройдисвітів, скорих на злочин,Годі шукати людей посеред білого дня, —Люди існують лиш там, де батько нічний їх чекає,Світячи на небесах вічно закличні вогні.Схлипує тихо Марія. В новому ЄрусалиміМовчки сидим за столом, думаєм кожен своє;Двері прочиняться; Б о г, Якого ми встигли забути,Зайде до хати, внесе яблук зимових таріль.* * *
…небесні пришельці, небесні посланці…
Мій Майстре, Сніже мій, між музики чужоїБезецної орди ми виросли з тобою.Пришельців із небес, нас доля береглаТа ледве чутний плеск старого джерела.І сосни золоті, і нове сонце вранці,І тіні дорогі — Верґілій та Горацій.Ми сіялися тут. Ми будували часМіж воєн та пожеж, дивуючись не разТубільцям навісним, ненатлим, галасливим, —А водночас простим, як звірі та рослини;І забували все, коли по вечорахПлекали тихий дар дослідчого пера.