КРАХ

— Добре задумано, — сказав Велосо і встав. — Щось виявите, — доповідайте негайно.
О дев'ятій сорок капітан Велосо зайшов до свого кабінету.
— Я ждав вас! — Бланко простягнув йому папір. — Донесення Маріо.
Велосо прочитав: «Маріо — Мойсесу. Чорний «кадилак» контрреволюціонерів мав контакт з ворожим елементом. Попросив…
Велосо читав, лейтенант ходив по кімнаті.
— Як вам подобається замовлення, яке вони йому зробили? — запитав Бланко.
— Не уявляю, для чого це може здатися?
— Дивно, — докинув лейтенант. — Проте ясно, що це має безпосередній стосунок до нафтоперегінного заводу. Зверніть увагу на кінець.
«…цими днями готується щось значне. Контрреволюціонер заїде додому до ворожого елемента сьогодні ввечері, щоб забрати замовлення. Кінець».
Велосо склав аркуш, замислився. Толі глянув на Бланко, запитав:
— Ну і як?
— Думаю, дадуть «виставу» сьогодні вночі, — відповів лейтенант.
У кварталі панувала тиша. Тут рідко проїжджали машини — хіба коли якась проскочить. Біля тротуару сусіднього кварталу стояв червоний «шевроле». На розі два хлопці захоплено розмовляли про спорт. То були співробітники Департаменту державної безпеки. Велосо і ще два співробітники, які сиділи в червоному «шевроле», спостерігали за входом до будинку, навпроти якого приткнувся «понтіак». Як тільки в дверях з'явився якийсь чоловік, Велосо взяв трубку радіотелефону:
— Він вийшов.
— «Хота-1», вас зрозумів, — відповів Бланко і звернувся до Кармен, співробітниці, яка сиділа поруч:
— Постарайся визначити, чи це не «понтіак», до того, як він пройде повз нас.
Вогні автомобіля наближалися. Дівчина нахилилася вперед і примружила очі.
— Так, це «понтіак», — сказала вона.
Бланко натиснув на акселератор. «Опель» рвонув уперед, «понтіак» не встиг його випередити.
— «Лось-1», «Лось-1». Говорить «Хота-1». Говорить «Хота-1». Прийом.
Бланко схопив трубку.
— «Хота-1». Говорить «Лось-1». Прийом.
— Ти не повинен його переслідувати. Скажи, чи проїхав він уже повз тебе. Прийом.
Бланко відповів трохи розгублено:
— Я іду перед ним. Що робити? Прийом.
— Припини спостереження. Що ще? Прийом.
— Нічого. Прийом.
— Добре. Вертайся в департамент.
Бланко поклав трубку. Він не втямив, що означав наказ, проте гадав, що Велосо видніше.
— Що ж, Кармен, доведеться вертатися, — сказав він.
Субота, 23 березня.
— Уявляю, як ти здивувався, коли я наказав припинити нагляд.
— Ще б пак! — озвався Бланко.
— Нащо ризикувати, він міг помітити, що за ним стежать. Так чи інакше він під нашим контролем. Вже через кілька хвилин після того, як я наказав тобі за ним стежити, ми отримали від Маріо термінове донесення. Він попередив, що вони збираються вивезти шістьох дуже важливих контрреволюціонерів, і дав адресу в Бока Сієга, куди й прямував водій «понтіака». Ми перевірили адресу. Єдине, що, можливо, випустили — чи не заїжджав він кудись по дорозі до Бока Сієга? Розумієш?
— Авжеж, — відповів Бланко.
— Ось повний текст донесення Маріо. Я розділив його на чотири ключові пункти. По-перше, є людина, яка працює в друкарні, котрій замовили зробити кілька посвідчень протипожежної охорони. По-друге, другій людині — механіку — замовили якийсь бачок. По-третє, сьогодні вночі у них буде проведено нараду. І, по-четверте, вони спробують вивезти з країни шістьох контрреволюціонерів. Ми повинні встановити, кого саме. Вони, очевидно, належать до керівництва підпілля. Тому, підкреслюю, дуже важливо захопити їх. Ось на ці дані ми й мусимо спиратися, готуючи операцію. Що скажеш?
— Логічно. Я згодний.
— Тоді почнімо, — сказав Велосо.
Бланко скинув окуляри:
— Мені здається, що, оскільки нам відоме місце, де вони перебувають, ми стоїмо перед вибором: захопити лише тих агентів, яких закинули до нас, і членів банди, що їм допомагає, чи піти на ризик і не брати їх зараз, дати можливість діяти, а тоді захопити усіх разом з тими шістьома.
— Слушна ідея. — Велосо встав. — Але треба узгодити з майором, перш ніж прийняти рішення. А поки що розглянемо інші пункти.
— Добре, — згодився лейтенант.
— Посвідчення… — Велосо замислився. Ними можуть скористатися, щоб спробувати провезти на завод якесь протипожежне обладнання з вкладеною в нього вибухівкою.
— Логічно, — згодився Бланко.
Велосо вказав на нотатник:
— Познач і віддай відповідні розпорядження.
Бланко приготувався записувати.
Велосо відкинувся на спинку крісла, примружив очі:
— Без попереднього огляду фахівцями не допускати провозу на завод ніякого обладнання, пакетів чи інших предметів, на яких стоїть штамп управління пожежної охорони.
Бланко швидко записував.
— Що далі? — запитав капітан, коли Бланко кінчив писати.
— Нарада сьогодні вночі.
— Так. Як повідомляє Маріо, на цій нараді будуть обговорюватися подробиці диверсії. Але він не певний, чи зможе щось повідомити нам до закінчення наради. Отже, треба чекати.
Бланко зробив позначку в нотатнику.
— Залишається бачок.
— Так, — відповів лейтенант. — Правду кажучи, не маю ні найменшого уявлення, для чого він потрібен.
— Я подумав, чи не має це якогось стосунку до посвідчень.
— Можливо. Але ним можуть скористатись і для транспортування.
— Правда твоя. Занотуй і це. А тепер, підсумовуючи всі факти, прикиньмо, в який день вони збираються провести диверсію.
— Є у мене деякі міркування, — підтримав Велосо лейтенант.
— Давай, доповідай, — заохотив його капітан.
— Виходячи з того, що термінові замовлення повинні бути виконані на сьогоднішню ніч, і маючи на увазі графік роботи заводу, цілком імовірно, що вони розраховують на ранок в неділю. В цей день управління заводу не працює, частина робітників відпочиває теж, навіть деякі охоронники і пожежники вихідні.
— Саме так. Маріо теж вважає, що диверсію призначено на завтра. І мені так здається. А тепер — до діла.
Бланко встав.
— Зустрінемося в оперативному відділі, — додав Велосо. — Скажи капітану Ерреро, щоб він був готовий негайно приступити до здійснення операції. Я буду там за кілька хвилин.
Майор, очевидно, поставив питання лише для того, щоб ще раз почути відповідь.
— Так, — відповів капітан. — Вони справді не зможуть провести диверсію. Це — чітко. Найважче для нас — змусити їх повірити, що вони її провели. Крім того, план, який передав їм Альберто Альварес, — це план відділу «Ф», а він не має великого значення.
— Дуже добре. Дійте, — сказав майор.
В оперативному відділі панувало пожвавлення. Бланко безперервно розмахував руками, розмовляючи по телефону. Капітан Хосе Кармона ходив туди і сюди по кімнаті перед молодшим лейтенантом Рохасом та іншим офіцером з відділу патрулювання, віддавав розпорядження. На великих столах два техніки-креслярі під керівництвом інженерів спритно пересували рейсшини, розбиваючи кольоровими рисками дрібномасштабний план міста Гавани.
Двері відчинилися, і ввійшов Велосо.
— Як справи? — запитав, здійнявши руку у вітанні.
— Все йде добре, капітане, — відповів Бланко, поклавши телефонну трубку.
— Чудово, — сказав Велосо. — Ти розмовляв з хімічним батальйоном стосовно диму?
— Так. Вони приготують спеціальні димові шашки. Нам їх треба чимало, а це вимагає часу. Проте вони підняли на ноги увесь персонал і гарантують, що зроблять. Цим займається лейтенант Фуллєда. Я попередив, що дим має з'явитися не пізніше, ніж через дві години після того, як контрреволюціонери покинуть завод, бо інакше розійдуться хто куди, повернуться в свої сховища, як доповів Маріо.
— Дуже добре, — сказав Велосо. — Давай подивимося план операції, намітимо пости спостереження.
— Все, — підвів риску капітан з оперативного відділу. Молодший лейтенант Рохас і його товариш встали. Велосо і Бланко підійшли до них.
— Усе гаразд? — запитав Велосо.
— Так, капітане, — відповів Рохас.