КРАХ

— Як вам, очевидно, вже пояснив Кармона, ми не знаємо достеменно, коли вони почнуть діяти. Але Кармона буде разом з вами, а між собою будемо підтримувати прямий зв'язок.
— Зрозуміло, — сказав Рохас. — Можемо йти?
— Так. Тільки, будь ласка, дійте оперативно.
— Ти перевірив зв'язок? — запитав Кармона у Велосо.
— Так. Апаратуру вже встановлено і на першому командному пункті, і на другому.
— Готово, капітане! — доповів один з інженерів з-за креслярських дощок.
Усі троє офіцерів підійшли до креслярів. Ознайомившись із планом, Велосо взяв указку. На карті перетиналися десятки кольорових рисок, позначаючи райони і шляхи руху.
— Дивись уважно, Бланко, — сказав він. — Я рушаю звідси, з сьомого району, щоб встановити пости спостереження. Ти рушиш з дванадцятого, встановиш пости, і ми зустрінемося біля дев'ятого району. Там, біля ресторану «Коліна», я заберу тебе.
Бланко кивнув. Велосо обернувся до Кармони.
— Люди, які поїдуть з нами, готові?
— Так.
— А ті, що з тобою?
— Готові, — відповів капітан Кармона.
— Добре, — сказав Велосо і знову повернувся до карти. — Поглянь ще раз, Бланко, тут ти стоятимеш, потім рушиш за розробленим маршрутом і чекатимеш наказу, щоб почати діяти. На зв'язок будеш виходити під кодовою назвою «Леон». Ясно?
— Ясно, — відповів капітан.
— Так, — звірився з годинником Велосо, — вже час. Можемо починати. На вулиці стоять напоготові машини — мотори заведені.
 
«СОКІЛ»
Неділя, 24 березня.
Від гаража, що біля мосту в Бакуранао, від'їхала машина Велосо. Там він залишив солдата з радіотелефоном — тепер це пост «Циклон-3».
Машина виїхала на автостраду Віа Бланка і помчала в бік Гавани. Сонце ще не зійшло, і фари «б'юїка», за кермом якого сидів Велосо, краяли нічну пітьму.
— Отут, — подумав капітан і зупинив «б'юїк» на узбіччі.
До машини підійшов чоловік, відчинив дверцята і сів. Машина помчала далі.
— Усе готово, — доповів лейтенант Бланко. — Людей розставлено на постах, на місцях машини, завезено димові шашки.
— Добре, — сказав Велосо, вдивляючись у темряву, прорізану фарами машини. — Ще раз проаналізуємо хід операції. План контрреволюціонерів можна розділити на шість етапів. Перший — підготовка. Другий — проникнення на завод. Третій — їх дії на об'єкті. Четвертий — вихід із заводу. П'ятий — зникнення з району дії. І шостий — виїзд за межі країни. Все це випливає з логіки подій і підтверджується наявною інформацією.
— Точно, — підтвердив лейтенант Бланко.
— Подивимось, що нами вже зроблено, — підвів риску Велосо. — Що стосується другого етапу їх плану, ми не знаємо, як вони збираються проникнути на завод. Можливо, вони скористуються спецмашиною; можливо, на приватній машині номер буде змінений на службовий. Хай би там що, ми повинні дозволити їм проникнути на завод, правда, лише в тому випадку, коли будемо достеменно знати про те, що вони проникли на завод, і таємно за ними стежитимемо.
— Весь підготовчий етап їх плану буде під нашим пильним контролем, — запевнив Бланко.
— Що стосується їх дій на самому заводі, то навряд чи вони поведуться як командос. Радше спробують обдурити нас, непомітно проникнути в Центр, щоб закласти вибухівку.
— Нам невідомо, якою вибухівкою вони думають скористатися, де і як її розмістять. Ми не знаємо також, скільки людей проникне на завод, — сказав лейтенант.
— Ми не знаємо ще й того, чи вони будуть діяти всі разом, чи поділяться на групи, — додав капітан. — Але кожен з варіантів враховано, і люди на заводі знають, як діяти в кожному випадку. Що стосується виходу диверсантів з заводу, то наше завдання полягає в тому, щоб дозволити їм непомітно покинути завод, щоб вони повірили, буцім пошили нас у дурні. Найвідповідальніший для нас етап — це їхні дії на заводі. Також відповідальний момент — їх виїзд з країни. Ти зв'язався з прикордонниками? — запитав Велосо лейтенанта.
— Так, — відповів лейтенант. — Підрозділи трьох західних провінцій вже в стані готовності.
— Добре, — сказав Велосо. — Оскільки нам невідоме місце їх виїзду, до операції підключено, крім оперативного відділу, також відділи в Пінар дель Ріо і Матансас.
«Б'юїк» підіймався довгою і положистою дорогою Віа Бланка, коли капітан оголосив:
— Під'їжджаємо до командного пункту… Звідси будемо підтримувати прямий зв'язок з оперативним відділом. Думаю, що контрреволюціонери почнуть діяти рівно через годину.
На всіх можливих підступах до нафтоперегінного заводу імені Ньїко Лопеса були розміщені співробітники Департаменту державної безпеки. Основною запорукою успіху в даній ситуації було повне збереження таємниці операції.
— Увага! — пошепки передав своєму товаришу дозорець з біноклем. — Хтось виходить з будинку.
Боєць відклав фотокамеру, взяв трубку радіотелефону:
— «Хота-1», «Хота-1», — став викликати він. — Говорить «Циклон-2», «Циклон-2». Прийом.
— «Циклон-2», «Циклон-2», говорить «Хота-1». Говорить «Хота-1». Слухаю. Прийом.
— Якийсь чоловік тільки-но вийшов з будинку. Він сів у блакитний «шевроле-55». Прийом.
Обидва співробітники Департаменту державної безпеки сховалися за густим чагарником на положистому горбі в Бона Сієга. їм було доручено доповідати про переміщення людей в будинку, узятому під нагляд.
Машина рушила.
— Механізм пущено в дію, — сказав капітан Велосо.
Лейтенант Бланко дивився на карту.
— Щоб добратися сюди, — вказав він на один з пунктів на карті, — диверсанти повинні проїхати повз третій, четвертий і п'ятий пости. Треба простежити, на яку дорогу вони звернуть. Якщо вони повернуть сюди, — вказав він на червону лінію на карті, — то їх буде видно з пунктів шостого, сьомого, восьмого, десятого і тринадцятого.
— Не думаю, що вони скористаються цією дорогою, — заперечив капітан. — Десь найпевніш вони поїдуть по Віа Бланка.
— Я теж так думаю, — сказав Бланко. — В такому разі вони будуть проглядатися з постів третього, дев'ятого, одинадцятого, чотирнадцятого, п'ятнадцятого, шістнадцятого, вісімнадцятого і дев'ятнадцятого. Треба мати на увазі, що деякі пости рухомі і можуть переміщатися при потребі.
— Послухай, Бланко, мене хвилює, що не надходить інформація від «Сокола».
— Можливо, у нього виникли труднощі з радіо.
— Капітане, — озвався боєць, який сидів на зв'язку. — Викликає «Пантера-9».
— «Хота-1, «Хота-1», говорить «Пантера-9», говорить «Пантера-9». Прийом.
— «Пантера-9», «Пантера-9». Говорить «Хота-1», говорить «Хота-1». Слухаю. Прийом.
— Чоловік у блакитному «шевроле-55» тільки-но приїхав.
— Рушайте за ним, — наказав капітан.
Крита вантажна машина виїхала на Віа Бланка слідом за блакитним «шевроле».
5-та година 45 хвилин.
Четверо тихо вийшли з будинку в Бока Сієга і повернули до «понтіака», поставленого біля тротуару, їх у бінокль побачив дозорний, а його товариш сфотографував. Інформацію було негайно передано на командний пункт.
— «…Двоє з них вдягнуті у військову форму. Замкнули будинок. Сіли в «понтіак». Від'їхали. Будинок покинули».
Велосо аналізував тільки-но отриману інформацію. Якщо будинок порожній, треба скористатися з нагоди.
— Зв'яжися з машиною відділу експертизи, — наказав капітан радистові. — Передай, щоб вони негайно зробили обшук у будинку. Пора дізнатися, що то за люди.
Два чоловіки, що їхали на вантажній машині, зайшли в кафетерій «Тарамар». Сіли біля шинкваса і замовили каву І молоком. Обидва співробітники Департаменту державної безпеки, Роландо і Оскар, заходилися снідати. В залі було всього шестеро відвідувачів, серед них — механік. Оскар, сьорбаючи каву, пильно спостерігав за кожним рухом механіка. А механік тим часом щось креслив на своїй серветці. Коли біля кафетерію зупинився «понтіак», механік хутко сховав олівця.
«Ось й інші», — подумав Оскар. Один з тих, що сиділи в «Понтіаку», вийшов з машини, підняв капот.