Восьме коло пекла

— Кажеш, феномен, — трохи помовчавши, озвався Мікша. — Ти маєш на увазі його галюцинації? А
раніше таке траплялося?
— Галюцинації — явища вторинні. Наслідки досліджень наводять на думку, що… як би це сказати
тобі… що він майже первісна людина. Як з боку фізіології, так і психіки.
— Первісна? Як це розуміти? Щоправда, його поведінка і зовнішність… Мені здавалося — то
актор, який під впливом шоку…
— Ні, він не актор. Я певна цього. Ти бачив його шкіру, зуби, волосся? Показує, ніби він
довгі роки жив поза цивілізованим світом, був позбавлений найелементарніших медичних і
косметичних засобів. Але річ не тільки в його зовнішності. Знаєш, він зовсім не вміє
користуватися гігієнічними пристосуваннями, його всього треба навчати. З купанням була неабияка
морока. Він не хотів роздягатись. А брудний був — жах.
— А може, це просто психічно хворий, що довгий час, принаймні кілька років, переховувався у
закритих для туризму ділянках заповідника? Може, уявляється йому, що він пустельник?
— І про це я думала. Але найретельніші дослідження не підтверджують цього. Я провела кілька
тестів і зондувань. Річ у тім, що…
Кама не закінчила. Відчула легкий укол у лівий зап’ясток, де носила телефонний браслет.
Звичним рухом піднесла до вуха руку.
“Нуль, нуль, нуль, слухаю”, — подумки назвала вона гасло зв’язку й одразу ж почула голос
чергового автомата:
— Двадцять перший прокинувся. Він збуджений. Вийшов у коридор. Чекаю на дальші вказівки.
“Передавайте інформацію, куди він ітиме”, — “мовила” Кама.
— Доведеться повертатись, — сказала Мікші. — Телефонували з інституту. Наш гість вийшов на
прогулянку. До побачення.
Кама подала йому руку й пішла, пришвидшуючи крок.
Мікша наздогнав її.
— Я піду з тобою.
— Краще не треба. Хочу, щоб гість знову заснув. Йому потрібен сон.
— Снотворне давала?
— Поки що ні. А зараз, даруй, повідомили, що він підіймається на другий поверх. Автомати
дістали інструкцію стежити за ним, не втручаючись у його дії.
— А ти можеш зв’язатися з ним?
— Не хочу турбувати. Зайди до мене завтра ввечері. Або зателефонуй. Якщо тебе це
цікавить.
— Вранці зателефоную.
— Ні, вранці я хочу провести додаткові тести. По обіді прилітає Гарда, і ми, очевидно,
розмовлятимемо до вечора.
— Одначе ти справді певна, що бородань нічого не знає про мій метеорит?
— Схоже на це. Хіба що…
— Що?
— Що всі сліди того переживання зникли. Зникли зовсім. Розумієш?
— Отже, я нічого не дізнаюсь?
— Нічого…
Він задумливо дивився на чорну гладінь води.
 
ЛЮДИНА НІЗВІДКИ
— Не згодна з тобою! Стан, у якому перебуває ця людина, не схожий на психоз. Характер
кривої “альфа-37” анітрохи не свідчить про дементуальне зміщення пункту рівноваги.
Кама підвела голову, схилену над графіками, й відкинула рукою пасмо ясно-рудого волосся, що
спадало на чоло. Психіатр Ром Балич, який сидів навпроти, з погордою стенув плечима.
— А все-таки в його поведінці наявні всі ознаки галюцинаційного комплексу. Це, безперечно,
парамнезія.
— Інакше не можна й витлумачити… Але це, на мою думку, надто рідкісний випадок. Не
пам’ятаю, щоб я коли-небудь чула про щось подібне. Ніяких функціональних аномалій у ретикулярній
системі, Крива Петрової абсолютно правильна. Кращої годі й бажати.
Концептолог Гарда підвівся з крісла й підійшов до столу. Якийсь час розглядав плівку, аж
поки знайшов те, чого шукав.
— Рефлекс Сімонса-Каліського теж нормальний, — кивнув він на плівку. — Ну, а як пройшли
тестові випробування?
— У принципі задовільно. Правда, показник інтелекту трохи нижчий за середній, але це ще ні
про що не свідчить. Зв’язки правильні. “Свіжа пам’ять”, можна сказати, виняткова. Я не виявила
ніяких порушень.
— Кама ладна твердити, ніби цей суб’єкт — зразок психічного здоров’я, — жахнувся Балич. —
Хіба можна говорити про виняткову пам’ять людини, що навіть не пам’ятає, хто вона?
Гарні Камині брови сердито вигнулись.
— Я зараз кажу про наслідки тестів, — холодно відповіла дівчина — Не бачу суперечності.
“Свіжа пам’ять” справді може бути чудова, бо ж амнезія має регресивний характер.
— Отже, гадаєш ти, він утратив пам’ять внаслідок нервового зворушення, що до нього
спричинилося падіння метеорита? — примирливо запитав Гарда. — Ніяких слідів механічного чи
термічного ураження не виявлено…
— Я радше схильна думати про психічне зворушення.
— Отже, Кама вважає, що пацієнт — цілком нормальна людина, яка втратила пам’ять, — промовив
Балич. — Парамнезію в такій формі, як у даному випадку, не можна вважати наслідком шоку. Чи може
психічно нормальний чоловік вірити, що він — середньовічний чернець? Таж він не здатен критично
оцінювати факти. У системі його пам’яті закріпилися стереотипи, котрі є згустком хворобливих
галюцинацій, архаїчних відомостей і деформованих фрагментів дійсності. Мені здається, ці ознаки
свідчать про парафренію. Окрім того, страх… Адже він безустанно чогось боїться!
— Еге ж! — підхопила Кама. — Страх може мати неврозний характер. Ром обстежив хворого лише
раз, я ж спостерігаю за ним уже четвертий день. Це, безперечно, суб’єкт з психопатичними
нахилами, крім того, він поводиться так, ніби його галюцинації — реальність. Інших патологічних
ознак не виявлено. Я намагалась застосувати терапію у двох напрямках. Наслідків ніяких.
Депресивна реакція, наче в нормальної людини. Запевняю тебе, Роме, — це не шизофренія.
— А можливо, він просто прикидається? — втрутився концептолог.
— Ні. Спочатку я теж так гадала… Але ні. Його галюцинації становлять логічне ціле. Правда,
я не дуже знаюся на релігійних віруваннях, звичаях і мові XVI століття, але досі не виявлено в
нього жодної реакції, яка суперечила б галюцинаціям. Нормальна людина не може так невідступно
грати роль середньовічного ченця. Саме це, на мій погляд, свідчить: ми маємо справу з незвичайним
феноменом. Скажу більше, — збуджено вела далі Кама, — зондування підсвідомості теж не дало нічого
нового. Те саме коло понять, той самий лексичний фонд. Я перевіряла кодові асоціації… Те саме.
Реакції такі, наче він справді ніколи не знав інтермови.
— Дивовижно! — вигукнув психіатр.
— Але це так. Можеш перевірити записи. Крива змінюється тільки на латину й німецьку мову
XVI століття. Реакція на інтермову, італійську, англійську, французьку, польську чи російську
з’являється тільки в разі аналогічного з латиною чи німецькою мовою звучання слів. Я передала
стрічку лінгвоаналізаторові…
— Ну й що?
— Уяви собі, він справді вільно говорить середньовічною латиною і німецькою мовою!
— Це лише підтверджує гіпотезу, що він бездоганно знає той період.
— Він твердить, що його звуть Модестус Мюнх.
— Модестус Мюнх? — повторив Гарда й замислився.
— У нього не виявилось персонкоду, — зауважила Кама.
— Знаю, — кивнув учений. — Дивно, звичайно, але це не наш клопіт. Надійде відповідь з
Глобінфу, і все з’ясується. Мене цікавить зараз інше. Ти, Камо, згадувала про психічні нахили.
— Так, зондування підсвідомості виявило садистські нахили.
— Розумію. Саме це відповідає характерові його інтересів. Похмура епоха середньовіччя:
пекло, чаклунки, вогнища інквізиції…
— Так. Тому я й не надала цьому особливого значення.
— І правильно. Ми мусимо зосередити увагу на основному питанні: чи могла парамнезія
витіснити з підсвідомості усі сліди багаторічних переживань?
— Мабуть, це неможливо. Одначе…
— Скажи, з ним можна зараз поговорити?
— Авжеж. Переклад з латини на інтермову й навпаки уже запрограмовано. А щоб він нас не
розумів, ми можемо розмовляти між собою по-польському.
— Що він зараз робить?
— Лежить долілиць, напевне, молиться. Отак пролежує цілими годинами.