ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА

— Революція, діду. Вже кілька місяців. Навіть ллється кров.
— Кров? — старий лікар злякано сахнувся. — Ти кажеш кров, Лі?
— Кров, діду. Багато індійської крові ллється зараз.
— Ах, боже мій, це ж жахливо! Знову кров. Це треба спинити!
Місіс Ліліан тільки сумно усміхнулася.
— Ви все такий же наївний, діду.
Але Нен-Сагор уже розхвилювався.
— Кров! Індійська, англійська — однаково, не важно чия, але знову кров! І вони, ці негідники, приплітають мене до цього, до крові… Так не можна! Так не можна, Лі! Ти чуєш? Треба щось робити…
— Що не можна? Що робити? Спинити лиття крові чи довести вашу, діду, до неї непричетність?
- І… те, і те. Треба спинити, треба довести!
— Заспокойтеся, діду, не нам з вами її спинити. А довести…
Але старий лікар перепинив свою онуку. Він схопив її за руки і, зовсім як мала дитина шукає порятунку і захисту, пригорнув її до себе.
— Лі, мені робиться страшно. Щось треба робити, Лі. Я не знаю що! Скажи, Лі, ти це знаєш, ти повинна знати все це. Ти цікавишся цим, Лі, ти ж, здається, соціалістка, Лі?
Місіс Ліліан майже весело усміхнулася.
— Я була нею, діду.
— Була? А тепер?
— А тепер — ні.
— Чому, Лі? Ти вийшла з цієї партії?
— Ні. Мене викинуто, діду.
— Викинуто? Коли? За віщо? Що ти кажеш? Як брутально це звучить.
Замість пояснень місіс Ліліан простягла дідові паку вранішніх газет, які вона тримала в руках, ще ввійшовши до кабінету під час розмови Нен-Сагора з сером Івом.
— Подивіться, коли вам це цікаво…
— Звичайно, Лі, звичайно. Мені все це… дуже цікаво. Старий лікар розгорнув першу з газет.
— Ні, не цю, — відхилила її місіс Ліліан, — у цій нічого не знайдете нового, крім паплюження вашого минулого. І в цій, і в цій старанно доводять, що ви не маєте університетського диплома і що ваш батько колись загинув у боях з англійським військом, б’ючись за самостійність Індії…
— Хіба?.. Ага, так, так.
— От бачите, ви навіть забули це.
— Це було так давно.
— А в цих, — місіс Ліліан кивнула ще на дві газети, — пишуть, що ви провадите контрабандну торгівлю з Афганістаном через свій маєток Нурі… В цій вас обвинувачують, що ви звели якусь неповнолітню дівчину і що ви в своєму маєтку даєте притулок дезертирам англійської і тубільної армії. А в цій…
— Досить! — нещасний лікар затулив вуха. — Я не хочу чути про це все. Але…
— А про мене ви можете прочитати ось в оцій газеті. Це офіціальний орган англійської соціалістичної партії, тобто тієї партії, до якої і я мала… наївність належати до сьогодні.
Місіс Ліліан простягла Нен-Сагорові розкішно видану газету, орган центрального комітету англійської соціалістичної партії. Старий лікар поглянув на шпальту, на яку вказала місіс Ліліан.
Це було коротке офіціальне повідомлення. Лондонський комітет партії повідомляв, що громадянка Ліліан Сагор, народжена в провінції Пенджаб, [7] Північної Індії, з 1921 року до сьогодні була членом партії, але від сьогодні просять усіх за члена партії її не рахувати. Скандальний антибританський виступ її на річних зборах Королівського медичного товариства, в якому вона надто співчутливо й прихильно висловилася на адресу східних дикунів і розбійників, підтримуючи скандальний виступ її діда, наукового профанатора, — тому причиною.
Під повідомленням стояв підпис голови комітету.
Нен-Сагор тихо повернув газету місіс Ліліан.
Місіс Ліліан взяла ножиці з столика й вирізала клаптик з повідомленням. Цей клаптик вона обережно заховала в свій портмоне. Решту газети місіс Ліліан кинула в камін.
— Який жах! — зітхнув старий лікар. — Не можна піти проти бурзуазії: тебе заклюють…
Місіс Ліліан нічого не відповіла на це.
— Суспільство не дарує нічого.
І на це місіс Ліліан не відповіла нічого. Нен-Сагор схвильовано ходив по кімнаті. Вперше за його життя йому треба було думати про щось інше, крім наукових та медичних справ. Старому лікареві було важко про це думати. його мозок легко й радісно розбирався в складних комбінаціях наукових позицій, в складних варіантах людської конституції, в протиприродних викривленнях людського організму, але він зовсім безпорадний був перед комбінаціями й викривленнями суспільного людського життя.
Місіс Ліліан слідкувала деякий час за дідом, його душевний стан турбував її надміру: старий лікар Нен-Сагор завжди був бадьорий і врівноважений, його вдача була завжди спокійна й тверда. Потім місіс Ліліан встала й пішла до другої кімнати налити-таки дідові брому. Нен-Сагор спинив її на порозі.
— Лі, - якось непевно почав він, — скажи, Лі, ти це… щиро?
— Що, діду, щиро? — не зразу збагнула місіс Ліліан.
— Ну, це… тоді, в твоєму виступі після моєї доповіді… ти щиро визнала мою теорію… за правдиву… доречну чи справді в тобі промовляли лише… родинні почуття?..
7
“Мажестік” відходив у середу надвечір, пів на шосту.
О п’ятій десять кореспонденти уже зайняли свої місця. З кожним із них приїхав підручний, — щоб нові сенсації не забарилися до друкарні і від’їзд індійського чаклуна міг би бути повно висвітлений у вечірньому ж виданні. Кореспонденти розташувалися півколом на пристані, між пасажирським павільйоном та під’їздом з вулиці, щоб бачити всю подію, всю процедуру від’їзду: від прибуття індійського знахаря на пристань і аж до тієї хвилини, коли на затуманеному обрії залишаться лише чотири димки від чотирьох труб грандіозної трансмарини.
Чверть на шосту до під’їзду підкотив десятитонний ваговоз. Це був багаж лікаря Нен-Сагора. Сорок апаратів про всяк випадок сфотографували його з кількох позицій.
Лікар Нен-Сагор віз із собою чимало багажу, але тільки на трьох чи чотирьох чемоданах цвіли різноколірні наліпки минулих подорожей: це був невеличкий побутовий багаж, і ці чемодани не раз уже возили його на острів і назад. Решта — були великі й прості скрині, облямовані залізом і пофарбовані непромокальною емалевою фарбою: це були різні спеціальні приладдя і препарати для лабораторії в Нурі. Останніми з ваговоза винесено ще два чемодани побутового призначення. Ці два були без старих наліпок і зовсім новенькі: в далеку трансмаринну подорож вони їхали вперше. Побутовий багаж Нен-Сагора збільшився. Сорок кореспондентів відзначили це в своїх блокнотах. Джералд Вейс, кореспондент соціалістичного листка, біля цієї замітки зробив ще й примітку про те, що не завадило б морській поліції зробити огляд Нен-Сагорового багажу: адже ніхто ж не поручиться, що цей комуністичний запроданець не везе з собою зброї для повстанців у Пешаварі.
Двадцять на шосту до під’їзду підкотив другий ваговоз. З нього зняли півдесятка здоровенних колоніальних сейф-чемоданів з вогнетривкого фібру, облямованого міддю і цинком. Це був багаж членів повноважної ревізійної комісії Королівського медичного товариства — сера Овена Прайса, терапевта, сера Освальда Кеммері, хірурга, і сера Олівера Вебенса, невропатолога. Скромно й несміливо притулилася до цих чотирьох велетнів багажного світу ще непоказна й добре потріпана валізка цілком дачного типу. Це була валізка Альберта Сю, горбаня, шостого секретаря медичного товариства. Альберт Сю їхав з повноважною ревізійною комісією за її технічного секретаря, стенографіста, архіваріуса, діловода, машиніста, агента для доручень, поштаря й комісіонера під час подорожування. Альберт Сю одержував за це подвійне проти острова утримання, і, поскільки це дозволяло йому віддати цієї ж осені його старшу дочку до коледжу, він з благословення своєї дружини, місіс Марти, охоче згодився виконувати досить-таки складні й обтяжливі обов’язки в цій важкій і дорогій для бідного урядовця подорожі.
О двадцять другій на шосту, негайно ж услід за ваговозом, до під’їзду підкотив чудовий “ролс-ройс”, власність сера Овена Прайса, терапевта. Цей чудовий “ролс-ройс” був непоганою нагородою за останні чотири роки, коли сер Овен Прайс припинив свою практику й перейшов виключно на наукову й експериментальну роботу. “Великий експериментатор” — так і звав його Лондон: ніхто досі забути не може славетного експерименту сера Овена Прайса, терапевта, над спиртними напоями. Сер Овен Прайс після довгих емпіричних робіт довів, що в спиртних напоях є алкоголь і що цей алкоголь загалом зле діє на людський організм.