Про відважного Барвінка та коника Дзвоника
Часть 8 из 14 Информация о книге
— Його Батьківщина -Це Гнатів город.Осот — до Тхоряки:— Ану, не сиди!Направ довгоносиківЗграю туди!Щоб з того городу,Де ріс богатир,Лишилась руйнація -Мертвий пустир!..Розділ восьмий
Хлопчик живе у Ромащиній хатці,В світлій, веселій, окремій кімнатці.Ось що подумав Барвінок Хрещатий:«Скоро Осота піду воювати.Треба поправити трохи здоров’я,Дуже ж велику дорогу пройшов я.Тиждень чи два у Ромашки спочину.Потім на царство Осотове двину».Йде у маляток усе по порядку;Рано уставши, роблять зарядку.Потім біжать умиватись до ставу.Потім Ромашка готує страву.Страва виходить смачна і здорова.Хлопчик рубає сокирою дрова.Повно наклав їх уже в комірчині.Весело так працювати хлопчині!Знову Ромащина тиха оселяСтала привітна, ясна і весела.У квітнику, на городі, в садочку —Всюди порядок, у кожнім куточку.Дзвоник пасеться в зеленому лузі.Кличуть увечері коника друзі.Спритний Барвінок, хоча це і важко,Їздити верхи навчає Ромашку.Кінь виривався, брикався спочатку.Та помалесеньку звик до дівчатка.Так і навчилася дівчинка-квіткаЇздити верхи, як справжня джигітка.Прилетіло Сонечко,Сіло на віконечко,Заспівало дзвінко:— Гей, не спи, Барвінку!Я літало над полями,Над зеленими лугами —Що там робиться сьогодні!Сунуть хмарою — голодні.Люті довгоносики,Наче ті барбосики.Ще й реве Орда носата:— На город ідемДо Гната!Поїмо всі буряки,Постинаєм огірки.Там, де пройдемМи, моторні,Штурпачки лишаться чорні!Довгонос найголовнішийЇм кричить: «Носи не вішай!Вище ногу, ширше крок!Гей, рубай, тягни носок!»Стало ясно все Барвінку,Він не думав ні хвилинки.На коня негайно сівІ до лісу полетів.Просить Дятла, добру птицю:— Бий скоріше блискавицю:«Птахоферма.На Сідало П’яте.Виручай мене, Півнику-брате!Йде в степу довгоносяче військо,Біляі вашої ферми вже близько.Сунуть хмарою злі супостати.Хочуть дідів город зруйнувати».— Гей,— як кукурікнеПівень зозулястий:— Курочки! ГородуНе дамо пропасти!Сокотіти годі,Підемо всі чистоУ широке полеДовгоносих їсти!Розвернулись куриШироченним строєм.Півень генераломХодить перед боєм.Він дає порадиМолодим курчатам.Як їм довгоносихТреба зустрічати....Суне військо вражеПо курній дорозі.Атаман пихатийПевен в перемозі:«Проведу успішноЗнищення городу —Від царя одержуДобру нагороду.Я блискучий орденПочеплю на шию».Але раптом куриОбірвали мрію.Як напали зліва,Як напали справа!Бачить Довгоносик,Що погана справа.— Заривайтесь в землю! —Він гукнув щосили.Половину військаКури вже поїли.Кури розправлялисьЛюто з ворогами.Із окопів клятихВигребли ногами.Луплять літні кури.Б’ють малі курчата.Довгонос найстаршийКинувся тікати.Це побачив ПівеньІз своєї гірки.Зразу ж атаманаУхопив за шкірку.Потім ним як бахнувОб тверду дорогу!Знайшли з атаманаТільки задню ногу.Добру ДовгоносикМає нагороду...Ото нехай знає,Як робити шкоду!Над царством ОсотаСорока кружля.Вертлява сорокаГукає здаля;— Гей, царю Осоте,Страшна новина;Тобі не вдаласяЗ городом війна!Лунає над нивамиКурячий сміх.Там кури пожерлиСолдатів твоїх.Почувши цю звістку,Підскочив Осот.Від царського крикуЗатрясся весь дот.Цар вдарив ногоюЖука-співака,Роздер на шматкиЦиркача-павука.Бридкий і слизькийПідлабузник Черв’якПід троном сховався,Від жаху закляк.З баюри напившисьСирої води,Цар вигукнув грізно:— Тхоряку сюди!Метнулися слуги —Тхоряка прибіг,Припав своїм пискомЦареві до ніг.А цар його в бокиПідборами б’є:— Фельдмаршале, дурню,Де військо моє?На царських хлібахРозкохав ти пузце.Лежиш, ледацюго,І трощиш м’ясце!Чому ти військаОсобисто не вів?Ти вмить розігнав биКурей і півнів.