Сто пригод Барвінка та Ромашки

 
 
Поміж тигрів — п’ять пантер. 
 
Чорних тигрячих сестер.
 
Пуми йшли за кабанами, 
 
Потім слон з трьома синами. 
 
Буйвол згорда поглядав, 
 
Поспішав за ним удав.
 
Статні зебри майоріли,
 
І останні йшли горили.
 
Чорна Кава розцвіла.
 
Чорним оком повела;
 
— Дружно рушим — вал за валом! 
 
Будь же нашим генералом!
 
Скочив хлопчик на коня:
 
— Ви для мене — як рідня! 
 
Вірю в вашу чесну справу!
 
Та призначте Чорну Каву!—
 
Звівся він на повний зріст:
 
Я не можу. Я — турист.
 
Всім ласкаво глянув в вічі, 
 
Уклонився друзям тричі:
 
— Помагатимуть мені 
 
Насінинки чарівні!
 
На прощання Чорна Кава 
 
Обняла його ласкаво.
 
Заревіли звірі всі,
 
По сльозах, як по росі.
 
Без дороги, без стежинок 
 
Через ліс помчав Барвінок, 
 
Він вглядався, як і слід,
 
В нечіткий машини слід.
 
В Будяка — розкішна вілла. 
 
Сад і слуг силенна сила.
 
В основному — слимаки 
 
Й вилупаті павуки.
 
Став Будяк великий дука 
 
В самого царя Бамбука.
 
Чином цар не обмине,
 
Бо здорове і дурне.
 
На світанні, ще в піжамі.
 
Вже він грається ножами — 
 
Ріже стіни і стільці.
 
Стіл, підлогу, олівці.
 
Миску вилиже до блиску 
 
І поріже ложку й миску.
 
Коле, ріже все навкруг:
 
Сад, паркан і навіть слуг.
 
Зранку мчить на «джипі» в хащі. 
 
Пальми вислідить найкращі 
 
І працює до обід.
 
Всі ножі пускає в хід.
 
Він Банани зелененькі 
 
Відріза від пальми-неньки. 
 
Ананаси відбира 
 
Для царя і для Тхора.
 
Чорних Кавиних маляток 
 
Він хапає, мов курчаток. 
 
Перев’яже і — в тюрму". 
 
Темний ящик — при йому.
 
А обідає він в ліжку.
 
Тягне жук свинячу ніжку. 
 
Потім, вигнувшись в дугу, 
 
Слимаки несуть рагу.
 
По обіді вікна й двері 
 
Замикають до вечері. 
 
Слимачок на дудці гра — 
 
Дука давить комара.
 
От Будяк привіз Ромашку 
 
І замкнув її, мов пташку.
 
Вже Ромашка днів із шість 
 
Вікна б’є, не п’є й не їсть.
 
Раз Будяк до неї входить.
 
Як завжди, ножами водить. 
 
Прохрипів:— Звари борщу. 
 
Буде смачно — відпущу!— 
 
Дуже дівчинка зраділа. 
 
Швидко вмилася й за діло. 
 
Розігнала слимаків.
 
Сміття вимела з кутків. 
 
Відшукала чистий горщик.
 
І зварила в ньому борщик. 
 
Жовтим салом затовкла.
 
Ще й сметани улила.
 
Чудо-борщ! Таких борщів 
 
Ще ніхто в житті не їв!
 
Український, знаменитий. 
 
Наче полум’ям налитий! 
 
— Щоб ти луснув, клятий, їж! 
 
Та звільни мене скоріш!
 
З’їв Будяк чотири миски. 
 
Усміхнувся:— Витри слізки!
 
Що, ненавидиш мене?—
 
І скривився:— Не смачне!..
 
Тут Ромашка не стерпіла. 
 
Горщик з борщиком схопила. 
 
Дурня в лоб як садоне!
 
Той кричить:— Кого? Мене?!
 
Павуки! Зв’яжіть їй ручки. 
 
Щоб потерпли навіть пучки! 
 
Іноземку цю лиху 
 
Замордую у льоху!
 
Щоб забула вредна жінка,
 
І вітчизну, і Барвінка,
 
І усі свої права.
 
Щоб хилилась, як трава!
 
Знов Ромашка під замками. 
 
Павутиння рве руками.
 
Кисла темрява навкруг.
 
Де ж Барвінок, вірний друг? 
 
Може, сам він у неволі?
 
Дні тюремні йдуть поволі.
 
Якось, бідна, в мить гірку 
 
Чує шум якийсь в кутку.
 
Придивилася Ромашка —
 
З нірки вигулькнув мурашка,
 
З добру мишу завбільшки. 
 
Голова — на три вершки!
 
Над бровами дві антени. 
 
Вигляд бравий, не нужденний.
 
— Гей, Ромашко! —витер піт.—
 
Не лякайтесь. Я — Терміт.
 
Вам привіт від тьоті Кави.
 
Бачу, кепські ваші справи.
 
Не журіться. Я, Терміт,
 
Знаю всі дороги в світ.
 
Наче ножицями, люто 
 
Перерізав білі пута.
 
Вмить Ромашка ожила:
 
От спасибі. Ну й діла!
 
Може, чули, що з Барвінком? 
 
— Він живий, моя дитинко. 
 
Не згубив твої сліди.
 
Мчить на конику сюди.
 
 
 
 
Ех, якби йому шаблюку.
 
Він би дав царю Бамбуку! 
 
Чом, Ромашечко, мовчиш? 
 
Вибираймося, хутчіш!—
 
Мов знімав Термітик мірку — 
 
По Ромашці вирив нірку.
 
Галерея хоч куди.
 
Хочеш — лізь, а хочеш — йди.
 
З висоти звиса коріння, 
 
Світлячки, смішні створіння. 
 
Не нудьгують на посту. 
 
Розганяють темноту.
 
— Після праці, ой, важкої,
 
Хід пробив я аж в покої,— 
 
Каже дівчинці Терміт.
 
— Може, йти туди не слід? 
 
Бережись царя Бамбука,
 
Він лукавий, мов гадюка. 
 
Вже царює триста літ.
 
Як розказував мій дід. 
 
Чарівник лихий від роду. 
 
Зневажає він природу.
 
Але, чув від діда я.
 
Страх боїться... солов’я.
 
Коли б ваша диво-пташка 
 
Та затьохкала. Ромашко, 
 
Заспівала б тут, у нас,— 
 
Вільним став би Тулумбас!
 
А Ромашка сумовита 
 
Нахилилась до Терміта:
 
— Соловейко в чужині 
 
Забуває про пісні...