Вогненний водоспад

— Гаразд. Дякую.
Кіба замовкла так само покірно, як і ввімкнулася в роботу. Вона була незамінним секретарем.
Вона вмить оцінювала обстановку в космосі, контролювала траєкторію польоту корабля, регулювала
роботу двигунів, стежила за температурою, тиском і складом повітря — одне слово, була невсипущою
пам’яттю корабля, без якої тривалий багаторічний космічний політ був би просто нездійсненним
завданням.
Рен поправила довге коріння фіолетової рослини, що плавала у поживному розчині, і
замислилась.
За шістдесят років польоту у них з Нірфом було чимало різних труднощів. На десятому році
кіба вибула з ладу. Автомати, які раніш керувалися й настроювались центральною кібою, тоді
залишились без нагляду й майже щогодини вмикали аварійні дзвінки, вимагаючи, щоб до них підійшли
й перевірили режим їхньої роботи. То були важкі дні. Спати доводилось не більше чотирьох годин на
добу. Невдовзі вони буквально падали з ніг. Якось Рен не помітила, як заснула у відсіку двигунів.
Вона проспала понад п’ятнадцять годин, а коли прокинулась, то побачила, що Нірф відімкнув
другорядні автомати, скинув чохла з кіби й намагається знайти пошкодження в цій фантастично
складній машині. Рен зрозуміла, що Нірф прийняв єдино правильне рішення, хоч за інструкцією й
заборонялося розкривати кібу. Цілий тиждень вони промарудилися з машиною й нарешті полагодили.
Правда, їхня відремонтована кіба втратила пам’ять, і довелося просити, щоб їм знову передали усі
давніші відомості, які зберігалися в ній. А була ж мить, коли здавалося, що все втрачено й
доведеться повернутися назад.
На тридцять шостому році польоту почав перериватися зв’язок з батьківщиною. Потужності
вузькоспрямованих випромінювачів, як і розраховували, цілком вистачало для зв’язку. Але вся
трудність полягала в тім, щоб точно спрямувати цей промінь на їхній корабель. Найменші вібрації
антени призводили до того, що кінець променя завдовжки декілька світлових років кидався всередині
окружності радіусом у сотні тисяч кілометрів, лише зрідка проковзуючи по кораблеві. Тільки
величезна швидкість передачі забезпечувала прийом.
З кожним днем перерви ставали усе довшими й довшими. Здавалось, батьківщина прощається з
ними. І це вони пережили разом. Чом же зараз Нірф затаює від неї свої думки? Невже голубі
бактерії небезпечніше за все, що було за ці роки?
* * *
Залишивши дружину в оранжереї, Нірф пройшов у лабораторію, до мікроскопів. Поспіхом
переглянув учорашні результати й заходився аналізувати проби, взяті сьогодні…
Методику досліджень, якою користувався Нірф, було вироблено ним ще до польоту, понад
шістдесят років тому, коли він вивчав горішні шари атмосфери.
Нірф провадив свої досліди на тій висоті, де проходить нечіткий кордон поміж атмосферою й
космосом. Якось він виявив у пробах повітря, взятих на цій висоті, мікроорганізми.
Повітряні вихори, люті урагани й смерчі, що проносилися над планетою, підхоплювали у
стрімкому русі з поверхні океанів тонни води, закидали високо в небо силу грунту, піску… Коли
ураган затихав, майже все те падало на Землю, окрім найдрібніших пилинок та крихітних крапельок
води, яких не розгледиш простим оком. Довгі роки літали вони у горішніх шарах атмосфери.
Нірф не здивувався, коли на кордоні з космосом виявив мікроорганізми. Адже в кожному
кубічному сантиметрі грунту перебуває декілька мільярдів бактерій, поцвілих грибів та спор. Чи
треба дивуватися, що на найдрібніших пилинках, занесених угору, збереглися бактерії? Давно,
правда, було відомо, що деякі мікроби гинуть у глибокому вакуумі. Деякі, але не всі “міцніші”
мікроорганізми переносили космічну порожнечу без усяких захисних пристосувань. Інші вмерзали в
мікроскопічні залишки грунту, у кристалики криги, що ставали для них своєрідними скафандрами,
допомагали вижити.
Та все ж дивним було інше. Нірф підіймався так високо, що довкола практично вже не було
повітря; тільки зрідка траплялися окремі молекули газів, і разом з ними, щоправда, також дуже
зрідка, попадались мікроорганізми. Деякі з них оживали після того, як їх переносили в інші
умови…
Питання про можливість існування мікроорганізмів на великих висотах все більше й більше
цікавило Нірфа. Почалося справжнє полювання за мікробами.
Вже тоді йому допомагала Рен. Одного разу вони виявили мікроорганізми, які залетіли так
далеко від планети, що їм не судилось повернутися назад.
— Послухай, Нірфе, — запитала його тоді Рен, — як ти гадаєш, що за сила змушує
мікроорганізми остаточно залишати планету?
— Те ж саме, що примушує молекули газів втікати з атмосфери планети! — впевнено сказав
Нірф. — Тиск світла. Адже ти знаєш, що за кожною планетою обов’язково тягнеться гігантський
газовий хвіст. Світло вибиває з горішніх шарів атмосфери молекули газів та мікроорганізми.
— А куди вони діваються після того, як покинуть планету?
— Тобто як куди? — перепитав Нірф. — Втікають у космічний простір.
— Однак коли це справді так, то, можливо, й з інших планет також вислизають у космос
мікроорганізми?
— Звичайно. Найменша пилинка, в яку вмерзають мандрівники-мікроби, мовби корабель з
вітрилами. Світло кожної зірки — не наче вітер на вітрилах корабля: воно відштовхує пилинку від
себе. Пилинка прагне летіти в той бік, звідки надходить менше світла Воднораз кожна зірка
притягує пилинку силою тяжіння. Мабуть, траєкторія руху пили нок в основному й визначається цими
двома силами — тиском світла й силою тяжіння У кожній точці космічного простору може бути
знайдена рівнодійна цих сил од усіх зірок, планет, астероїдів та комет, які тільки є в Галактиці.
И, виходить, таке просторове поле. що наїжачилось піками векторів рівнодійних сил, увесь час
змінюється. Рухаючись у цьому полі, пилинки описують у порожнечі загадкові криві. Мабуть, можна
знайти траєкторію руху мікроорганізмів у космосі. Можна визначити і дію магнітних полів…
— Нірфе! Ти сам не розумієш, про що говориш! Адже ми справді можемо визначити ці рівнодійні
сили!
— Ну, то й що?
— Отже, ми таки справді можемо обчислити траєкторію польоту мікроорганізмів! Ми можемо
визначити ті ділянки Всесвіту, звідки вони летять до нас. Люміно-гравітаційне поле видимої
частини Всесвіту досить добре вивчене…
— Ти гадаєш, що ми зможемо скласти біологічну карту зоряного неба?
Через кілька років вийшла перша книжка з біокартографії. В ній Нірф і Рен описували свої
досліди застосування біотелескопа. З багатокілометрової поверхні антени телескопа, що плаває за
межами атмосфери, в космосі, збиралися за допомогою електричних пристосувань мікроорганізми, які
прилетіли з невідомих глибин Всесвіту.
У книзі публікувалася перша наближена біологічна карта. Накладена на звичайну карту
зоряного неба, вона давала уявлення про те, в яких частинах Всесвіту слід шукати органічне життя.
Яскраво-червоними кільцями було помічено ті райони, де мікроорганізми були схожі на давно відомі
бактерії.
І Нірф, і Рен висунули сміливу гіпотезу: “На тих планетах, де існують схожі мікроорганізми,
мають існувати й подібні високоорганізовані живі істоти”.
Без спеціальної перевірки не можна було ні заперечити, ні підтвердити цієї гіпотези.
Нірф і Рен запропонували перетворити біотелескоп на біонавігатор. Вони хотіли полетіти
назустріч мікробам, використовуючи їх як вказівну стежину в космос, як вказівник шляху до планети
з живими істотами. Й ось їхнє бажання здійснилося.
Вони навіть не знали точно, скільки ще летіти до загадкової планети. Зараз вони могли
судити про неї тільки з мікроорганізмів, що попали на їхній біонавігатор. Треба було змусити їх
заговорити про далекий чужий світ.
І мікроорганізми заговорили. З сили-силенної мікроорганізмів Нірф і Рен виділили патогенні
мікроби, які могли жити й розвиватися тільки на планеті, населеній тваринами. Нірф і Рен ретельно
дослідили також хімічний склад бактерій, процес їхнього живлення й дихання і виявили склад
атмосфери та поширеність деяких поживних хімічних сполук на поверхні передбачуваної планети.